Колискова 33

Люлі-люлі, спатоньки, мої янголятонька,
Місяць вже на чатах, скоро темна ніченька на землю ляже…
Стою над колискою: що ж вам дати їстоньки?
Третій день у хаті висить морок голоду, а мати каже:
Нащо заколисуєш? Віднеси ти їх у ліс —
Хай там ніч їх гойда на чорнім крилі!
Не хрестом — так вилами Бог тебе помилує:
Як ми — прах, хай земля іде до землі.
Щоб блукали росами ніженьками босими,
Від весни до осені мигтіли у траві зеленим сяйвом,
А як стане холодно — сніг розстеле полотно…
Вам не жити все одно — помрете з голоду, і мати каже:
Нащо заколисуєш? Віднеси ти їх у ліс —
Хай там ніч їх гойда на чорнім крилі!
Та закидай листячком — в мене сил не вистачить:
Всі ми — прах, хай земля іде до землі.
Пташенята любії ще раз приголубити…
Плакати від голоду ви вже не будете — лиш я заплачу:
Ви, спасибі татові, стали потерчатами,
Будете кричати ви під вікнами вночі, а я вам скажу:
Люлі-люлі, спатоньки, мої янголятонька,
Хай вас ніч понесе на чорнім крилі
Вже не має значення, чи мені пробачите
Всі ми прах, — хай земля іде до землі.