Соколята

Крутилось піря на вітру
І я згадав негоду ту,
В яку мене моя любов
Покинула.
Виймали жала із грудей
Очата двох моїх дітей
І вся моя любов на них
Рікою хлинула.
Зростають у гніздечку соколята,
О Боже, ти за все мене прости!
О як я їх не хочу відпускати,
У простори юнацької мети.
В роках моїх така велика сила,
Та долю не затримати нічим, —
Сини мої візьміть мої вітрила,
Та й батька не забудьте поміж тим.
Я спав роками у вогні,
Біда сивіла на мені,
І тільки мати у селі,
В сльозах журилася.
А я синочків обіймав,
І сам у себе запитав,
О де ж ти наша доле
Забарилася!
Зростають у гніздечку соколята,
О Боже, ти за все мене прости!
О як я їх не хочу відпускати,
У простори юнацької мети.
В роках моїх така велика сила,
Та долю не затримати нічим, —
Сини мої візьміть мої вітрила,
Та й батька не забудьте поміж тим.