Ти подумай

Кволий промінь сонця пробився крізь хмари —
Одразу люди одягли окуляри.
І це сонце не сліпить, просто кожен хоче
Заховати душу, заховати очі.
Відгородитись високим парканом —
Його не перескочиш, не проб'єш тараном.
Кожен має проблеми, кожен має турботи,
Між людьми загорожі з колючого дроту.
Незнайомець не скаже доброго слова,
Знайомий зустріне — порожня розмова.
Посміхнутися важко, співчуття неможливе…
Ось людина нещасна, де ж людина щаслива?
В небі раптом яскраво заграє веселка!
Вхопи краплю щастя — сховай у пуделко.
Не давай цьому щастю на місці сидіти —
Відпускай на волю, хай гуляє по світу!
Коли часом здається, що ти зайва людина
І що власне життя для життя не причина,
Коли думаєш знову, що існуєш даремно,
Ти подумай про тих, кому завжди темно!
Можеш чути радість пташиного співу,
Перекати грому, шелестіння зливи!
Твоя біда — не біда, твоє лихо — не лихо,
Ти подумай про тих, кому завжди тихо!
Ми живемо у колі вузьких інтересів —
Побутових умов, механічних процесів.
Сонце марно дарує нам позитивні фотони —
В нас крутіші мобільні, в нас модніші рінґтони!
Застрибнути на пік матеріального статку,
Від проблем заховатись, наче равлик у хатку.
Не почув, не побачив і сказати не може,
Це для нього чуже, а це на нього не схоже.
Телевізор, диван, пиво, футбол…
Тупий серіал, примітивний прикол…
Книга — просто додаток до шкільної програми,
А все, що потрібно, нам розкаже реклама!
Та кожен, хто вірить, почувається в силі
Так змітити життя, щоб радіти щохвилі!
Щоб ця радість росла в геометричній прогресії,
Щоб звільнити цей світ від журби та депресій!
Коли часом здається, що ти зайва людина
І що власне життя для життя не причина,
Коли думаєш знову, що існуєш даремно,
Ти подумай про тих, кому завжди темно!
Можеш чути радість пташиного співу,
Перекати грому, шелестіння зливи!
Твоя біда — не біда, твоє лихо — не лихо,
Ти подумай про тих, кому завжди тихо!