Я не хочу

Як уже набридло чути знову і знову
Порожні балачки, пафосні розмови!
«Мова калинова»… «Пісня солов'їна»…
Ще трохи побалакаємо — зникне Україна!
Згубили культуру, забули історію,
Почуваємося зайдами на своїй території.
Віримо чужим, своїм не довіряємо,
Розводимо руками — маємо, що маємо!
Сьогодні братаємося, щоб завтра продати.
Кум іде на кума, брат іде на брата.
Національна ідея, як засіб спекуляції.
Здобули державу, втратили націю…
Коли ж у народу більше немає відваги,
Немає власної гордості, немає самоповаги,
Коли кожен за себе у своїй хаті скраю —
У такого народу і героїв немає!
Я не хочу бути героєм України —
Не цінує героїв моя країна…
Подивіться на нього — він сьогодні в ударі!
Правда, без вишиванки та без шароварів…
Він — один серед тих, хто готовий до бою,
Серед тих, хто готовий стати героєм.
Він пройшов крізь вогонь, переплив через воду —
Все заради вітчизни, заради народу.
Із мільйонами інших він пішов воювати —
Усі полягли, а він лишився стояти.
Та одразу ж поглине пафосна лава,
Понавісять медалі, кричатимуть: «Слава!»…
Він житиме довго, він житиме дорого,
Але стане нашим внутрішнім ворогом.
А де ж ті, яких було закатовано,
Спалено, порубано, побито, репресовано?
Де ті, що життя віддали за своє -
Де вони є? Де вони є?!
Я не хочу бути героєм України —
Не цінує героїв моя країна…
А насправді так просто змінити життя!
Просто вийти на вулицю, просто прибрати сміття,
Полюбити свою землю, свою рідну природу,
Відчути себе часткою єдиного народу.
Бо ми не безрідні, бо ми — українці!
Тож досить плювати в дідівські криниці,
Досить боятися вірити в краще,
А своє на чуже не міняти нізащо!
Спільнота розумних, міцних, незалежних,
Без «правобережних», без «лівобережних»,
Добрих, привітних і незрадливих,
В усьому єдиних, в усьому щасливих.
Лиш уявіть, якою стане країна,
В якій кожна людина живе, як людина,
В якій все, що хороше, — значить і наше…
Але поки, на жаль, все зовсім інакше…
Я не хочу бути героєм України —
Не цінує героїв моя країна…