Від весни до літа

Зустрілись — розійшлися, зустрілись — розійшлися,
Але усе ж буває: зустрілись назавжди.
Минуле замітає торішнє жовте листя,
Бо у душі гарячі твої лягли сліди.
Усе перевернули, усе перекрутили,
Несхожа вже на себе, себе не пізнаю,
А в почуттях витрясних натягнуті вудила
І мрії-дикі коні летять у даль твою.
Від весни до літа кличе стежка бита,
По якій до тебе я любов веду.
Від весни до літа трави з оксамиту
Вистилають цвітом землю молоду.
Поміж розчарування так хочеться любити,
Так хочеться казати озорені слова
І чоловічу мудрість до серця притулити,
Щоб більш гіркого блуду була любов жива.
Я знов тебе зустріну, я знов тебе побачу
І клен розпустить листя, той що давно засох.
Тож побажайте, люди, просвітлення удачі
Моїй святій любові розділеній на двох.
Від весни до літа кличе стежка бита,
По якій до тебе я любов веду.
Від весни до літа трави з оксамиту
Вистилають цвітом землю молоду.
Від весни до літа кличе стежка бита,
По якій до тебе я любов веду!
По якій до тебе я любов веду!