Батькова сорочка

Шепотіла казку нам в дитинстві мати,
Як садив дубочка батько біля хати,
Як вона плекала теплою сльозою,
І як ріс дубочок з кожною весною.
Як, було, жахалась мати серед ночі,
Як вона до ранку не змикала очі.
Сяде край віконця, вигляда та слуха,
Бо, здається, батько в шибочку постука.
Там, десь за Сибіром, кажуть, сходить сонце,
Листячко із дуба стукає в віконце,
А за сонцем вітер несе хмару сіру,
Один тільки батько не верта з Сибіру.
Ой, дубе, мій дубе, дубе мій, дубочку,
Одягну на тебе батькову сорочку,
Ту, що вишивала моя рідна мати,
Ту, що не прийшлося батькові вдягати.
Хай сяйне до мами у пригаслі очі
Листячко із дуба крізь зимові ночі,
Тож прийми від мене вишиту сорочку,
Нагадай нам батька, дубе мій, дубочку.
Ой, дубе, мій дубе, дубе мій, дубочку,
Одягну на тебе батькову сорочку,
Ту, що вишивала моя рідна мати,
Ту, що не прийшлося батькові вдягати.
Ту, що вишивала моя рідна мати,
Ту, що не прийшлося батькові вдягати…