Dumala

Я в середу родилася,
Кажуть люди – горе!
Не піду за багатого,
Бо борода коле.
А піду я за такого,
Що сіються вуса.
Він на мене кивне-моргне,
А я засміюся..
Виглядала у віконце,
Та й засміялася.
Вийшла мати воду брати,
Та й догадалася.
Знаю, доню, знаю, люба,
Чого ти смієшся..
Може кого полюбила,
Та й не признаєшся! [Приспів]:
Стояла, думала, та й зажурила,
Я ж тобі, матінко, не говорила.
Ждала його щовечора в садочку,
Я ж йому вишила тую сорочку.

Я в середу родилася кажуть люди – горе,
Не піду за багатого за синєє море.
Бо багатий п'є-гуляє у чужому краю,
Та до мене молодої листа посилає. "Є у мене, і перина, і шовкова постіль,
Приїдь мила-чорнобрива, та до мене в гості.
Є у мене срібло-злото, і велика хата,
Та немає кому мого коня напувати.» [Приспів]:
Стояла, думала, та й одказала,
Я ж тобі серденько не продавала.
Да не пиши мені свої листоньки,
Я не поїду в чужі сторононьки.

А я свого миленького ждала-дожидала,
А як сурми засурмили в похід виряджала.
А багатий сів на коня у лиху годину,
Та й поїхав переждати горе на чужину. [Приспів]:
Я в середу родилася,
Та і не журюся!
Кажуть люди – буде лихо,
А я не боюся!
Бо в милого карі очі,
Ще й шабелька гостра,
А у тебе коло хати лобода поросла.

Я в середу родилася,
Кажуть люди – горе. Сама знаю!
Я в середу родилася,
Та й не нарікаю. Сама знаю!
Я в середу родилася, кажуть люди – горе!
Пливи-пливи, моє горе за синєє море.
Я в середу родилася, кажуть люди – біда!
Пливи-пливи, моє горе за бідою слідом.
Відпускаю..