Стара Румунія

Ой, чи ясно на душі, я не знаю,
Ніч розкидала вогні, я збираю.
Ти про неї не питай,
За мною не голоси.
Щастя було не дуже, та й не мало,
Не повірив я йому, так сі стало.
Не повірив я йому, так сі стало,
Скількі, курво, не давай — усе мало.
Не пізнав, не покохав, бо не вмію,
Що у грудях не горить, то не гріє.
Пісня ллється через край, х. з тим краєм,
Не трима мене земля, так буває.
Пішов Місяць по воді, як поорав,
Сонце, не веди мене в Чорну гору!