Слово

А знаєш, що мене, друже, дістало?
Що мої тексти давно не веселі
Що піді мною горять п'єдестали
I я забив на нескорені скелі…
А знаєш, що мені, друже по горло
Набридло, — так це обрана мною самотність
Яку я ніс величаво і гордо
Тобі весь час одягаючи в творчість,
А знаєш, що мене, друже спіймало?
Моя мета всіх змінити навколо
І я змінив і доволі не мало…
Але звичайно лиш себе самого,
А знаєш, що мені друже до болю
Зараз потрібно, щоб душу зашити?
Так! Знуву ділити слова ці з тобою!
І не вмирати життя, а прожити!
І щоб назавтра зі мною не сталось
Я буду бити руками постійно
На очах напівпустого залу —
Свою бетонну невидиму стіну!
І щоб назавтра зі мною не снилось, —
Хай які бурі зривають вітрила!
У мене знову моя супер-сила, —
Слово, мова, правда, рими!
Слово, мова, правда, рими!
Моє слово! Моя мова! Моя правда! Мої рими!
Слово, мова, правда, рими!
Моє слово! Моя мова! Моя правда! Мої рими!
Слово, мова, правда, рими!
Слово, мова, правда, рими!
Слово, мова, правда, рими!
Слово, мова, правда, рими!
А знаєш, що, друже, варто овацій, —
Напевно тільки лишитись собою!
А із новацій, напевно, — нова ціль!
І не лишати свою долю — долі
А знаєш, що, друже, варто поваги
Напевно, — сила світити для когось,
А знаєш, що друже варто уваги, —
Можливо світло і є нашим Богом,
А знаєш, що, друже, рухає нами?
Відсутність руху до нас перемоги,
А знаєш, щоби махнути крилами
Все ж таки треба побігти до того,
А не стояти і думати та є
Моя дорога, чи варто повернутись до миски…
А знаєш, друже, вогонь не вертає
На спалене місце!